Медвежа послуга

Медвежа послуга

У тисяча дев’ятсот дев’яносто сьомому році, коли я працював заступником секретаря Київської організації Національної спілки письменників України, до мене звернулась працівниця Бюро пропаганди художньої літератури Спілки Людмила Явір, з пропозицією прийняти участь у творчому відрядженні письменників до Запорізької області. Окрім саме письменників у групі були відомі українські митці – композитори, музиканти та співаки. Також був вельми шанований гурт «Президентський квартет «Гетьман».
Я вперше брав участь у складі українських улюбленців, і мені спочатку було дуже не просто спілкуватися з ними, але всі вони виявились чуткими та уважними, і вже через три дні я був серед них своєю людиною, і хоча розмовляв російською, але, іноді, невміло переходив на державну мову. Ніхто з них не звертав особливої уваги на моє старання оволодіти українською, але всі намагались обережно поправляти мене з вимовою, і вже через тиждень я доволі повільно міг створити кілька послідовних речень, в яких вже не було великих помилок. А виходячи з того, що в мене ще не було з чим виступати перед поважною публікою, з мене зробили ведучого. І ось, наприкінці другого тижня, до мене підійшла пані Людмила і сказала, що сьогодні в залі буде присутній український поет, автор відомої пісні «Стожари» Володимир Кудрявцев, і мені треба достойно його представити.
Я тоді ще не знав ні самої пісні, ні авторів, однак, за допомогою народного артиста України Анатолія Горчинського, підготував невеличку промову і попрохав пані Явір, щоби вона звела мене з паном Володимиром. Десь за годину до початку творчої зустрічі нас познайомили, але я одразу розгубився, тому що Володимир Кудрявцев був дуже бідно одягнутий. Особливо запало в очі взуття. Я зрозумів, що в такому вигляді його не можна запрошувати на сцену, і тому попрохав усіх учасників зустрічі допомогти пану Володимиру. Згодом ми знайшли йому і одяг, і взуття, але загубили його самого. Здається, що йому стало ніяково і він зник…
Президентський квартет «Гетьман» тричі виконував на «біс» цю вельми чудову пісню, а хтось з залу голосно прохав вийти на сцену Володимира Кудрявцева, мабуть раніше помітив поета серед глядачів. Але, як ні було прикро, пана Володимира ми більше так і не побачили…
Двадцять п’ять років спливло з тої миті, коли я відчув у своїй душі пекучий сором за той вчинок. І досі мені важко згадувати як я, сам не бажаючи цього, спричинив біль цієї чудовій людині, надав ведмежу послугу, і всі ці двадцять п’ять років я чекаю на пробачення, але спокою не відчуваю й досі…